Проблему можна було б вирішити створенням розподіленої мережі ІР-телефонії з резервуванням серверів та єдиним планом нумерації. Залучивши до неї власні “астеріски”, які вже працюють у деяких підрозділах в якості внутрішніх АТС.

Оскільки на початку експлуатації системи номерний ресурс на PBX-серверах перевищував потреби військових, номери роздавалися просто за усними заявками, без жодного обліку.

Тому єдиного каталогу абонентів немає, довідники створюються методом обдзвону та уточнення.

І якщо довідники вищих підрозділів ще якось спускаються та доводяться, то знайти “кінці” безпосередніх сусідів часто нереально. Проте, кажуть, це не баґ, а фіча, яка ускладнює роботу ворожим шпигунам.

Канали зв'язку. Про супутниковий термінал ЗСУ 

Основний спосіб каналоутворення в сучасній українській армії – супутниковий термінал Tooway, який постачається в ЗСУ вітчизняною компанією "Датагруп (у вересні 2016-го перейшла в управління від засновника до інвестиційної компанії Horizon Capital).

Tooway – VSAT-комплект [Very Small Aperture Terminal - термінал із маленькою антеною - Ред.], що працює з супутником KA-SAT компанії Eutelsat (9 градусів східної довготи).

Супутник сучасний, працює в Ка-діапазоні (26-40 ГГц), забезпечуючи терміналам швидкість прийому даних до 22 Мбіт/с, передачі даних - до 6 Мбіт/с.

Військові супутникові термінали налаштовані на швидкість до 1 Мбіт/с. Вважається, що цього достатньо для роботи IP-телефонії, включаючи шифровану, об’єднання ретрансляторів Motorola в мережу, а також роботи військової електронної пошти та доступу до інших ресурсів військового інтернету (АСУ “Дніпро”).

ТАКОЖ: Що передається за допомогою АСУ “Дніпро”

На практиці супутниковий канал має великі i не дуже стабільні значення часу проходження пакетів інформації у мережі.

Наприклад, затримка передачі голосу між радіостанціями Motorola, які знаходяться в зонах покриття двох ретрансляторів, підключених через супутникові канали, сягає 3 секунд.

Спроба передати таким чином швидкий “бойовий” радіообмін призводить до того, що у віддаленій мережі чути лише yривки фраз.

До супутникового каналу чутливі засоби ЗАЗ - зустрічаються ситуації, коли з’єднання є, але робота сервісів не забезпечується.

Також є кілька механічних проблем:

- з причини низького розташування супутника над обрієм не завжди можна швидко обрати місце розгортання.

- під час опадів, що заливають віконце приймача, іноді критично знижується чутливість.

- тендітні “домашні” супутникові комплекти пошкоджуються під час транспортування, а коли їх підключають до сурових польових генераторів – “горять” від перепадів напруги.

Але всі ці проблеми доморобно вирішуються, і Tooway лишається головною “робочою конячкою” українських військових зв’язківців.

Звичайно, ХОТІЛОСЯ Б:

а) більше супутникових комплектів у захищеному виконанні – вони зручніші в застосуванні, хоча всередині цих нібито міцних військових “зелених валіз” знаходиться неміцна цивільна елементна база;

б) більше супутників – особливо розташованих східніше, тобто вище над горизонтом;

в) нарешті українського супутника, до того ж...

г) ...не комерційного, а військового супутника зв’язку, захищеного від перешкод та придушення сигналу.

Компанія “Датагруп” не обговорює шифрування трафіку у системі Tooway та її стійкість до перехоплення/придушення сигналу. Вочевидь, комерційна система не спроектована для застосування в умовах бойових дій.

Ще про каналоутворення. Як Wi-Fi замінив радіорелейний зв'язок

В армії намагаються використовувати й інші – не менш цивільні – способи каналоутворення.

По-перше, це DSL-модеми. Їх великий зоопарк, але працюють вони вправно, і можуть забезпечувати кількамегабітний канал з використанням кабелю П-274 – легендарної “польовки”. Якщо, звичайно, в радіусі кількох кілометрів є куди підключитись.

По-друге, це бездротові точки доступу – наприклад, Mikrotik та UBNT, які працюють у стандарті IEEE 802.11, в народі Wi-Fi. Трафік додатково шифрується AES-256.

Точки доступу на кшталт AirGrid працюють у діапазоні 5,5 ГГц і здатні підтримувати радіоканал пропускною спроможністю кілька десятків Мбіт/с на відстані прямої видимості.

Щоправда, стандартні щогли командно-штабних машин занадто “гуляють”, щоб дозволити двом антенам бачити одна одну на великій відстані. Але КП [командний пункт], який має стаціонарне підключення до мережі, може “роздати” його радіолінками підрозділам, які знаходяться недалеко.

Так цивільна технологія Wi-Fi фактично замінює такий клас обладнання, як військові радіорелейні лінії ["радіо-ланцюг" із двох і більше ретрансляторів, розташованих у межах видимості, з направленим сигналом - Ред.].

Військова тропосферна радіостанція вітчизняного виробництва (модернізація радянської Р-423-1). "Укрспецекспорт" наразі готовий продавати цей виріб за кордон. Джерело: "Укроборонсервіс"

Питання стійкості цієї технології до засобів РЕБ і до виявлення позиції передавача засобами РЕР залишаються відкритими, як і для інших цивільних засобів зв’язку на військовій службі.

А от побутових аналогів військовим радіостанціям тропосферного зв’язку [далекий – на кількасот км – зв'язок, заснований на здатності верхніх шарів тропосфери "відбивати" частину радіохвиль назад на земну поверхню - Ред.] не знайшлось.

Тому нині в ЗСУ майже немає засобів так званих nonLOS-комунікацій (non Line Of Sight - високочастотний зв’язок за межами прямої видимості, він же тропосферний).

Мобілізовані інженери як засіб системної інтеграції 

Прийняти техніку на озброєння - не просто закупити її.

Техніку ще слід відтестувати на предмет реалізації функцій в граничних умовах. Плюс треба створити систему налаштувань, які б відповідали потребам військових користувачів.

А ще – написати докладні технічні регламенти з експлуатації обладнання. І створити систему навчання персоналу: від рівня операторів до рівня планувальників систем.

Отже, армії треба закуповувати не “сучасні телекомунікаційні засоби”, а системно-інтеграційні проекти, кінцевим результатом яких були б “рішення” – тобто працюючі системи з передбачуваним результатом.

І хоча постачальники комерційної техніки компетентні для розробки таких проектів, ми купуємо в них саме голе “залізо”.

Певна документація надходить. Але на вивчення повних версій у військових не вистачає часу, а скорочені не охоплюють багатьох конкретних військових умов застосування. Таких, що іноді техпідтримка постачальника розводить руками.

Навчання також проводиться, але часто інструктори постачальників самі навчаються у військових нестандартним практикам.

Що ж до системи налаштувань, то підрозділи вимушені вигадувати велосипеди. Хоча вигадувати їх – не входить до завдань військових.

І добре, коли серед мобілізованих виявлялися ІТ-спеціалісти, які могли розібратись у складній документації, грамотно сформулювати питання постачальнику або нагуглити відповіді.

Саме мобілізовані інженери замінювали в армії відсутню системну інтеграцію. За три хвилі демобілізації 2016 року майже всі вони пішли.

І якщо в Міноборони не перейдуть нарешті до впровадження системно-інтеграційних проектів та закупівлі професійних військових телекомунікаційних рішень, армійський зв’язок очікує структурне спрощення.

Аж до всезагального переходу ЗСУ на звичний і дубовий "тапік", він же телефон польовий моделі ТА-57 зразка 1957 року.

http://texty.org.ua

<<На початок